Цвяхи

 Я відішлю думки у твоєму напрямку. Вони мають вигляд хвиль, які притиснуть тебе до стіни так, що й не зрозумієш, що сталось. Вони увірвуться у твою свідомість і прикріплять її намертво до того, про що ти ніколи не замислювався. У всьому бачитимеш мене, але не зможеш згадати імені. Захочеш контакту, але злякаєшся гніву свого теперішнього господаря. Ти в рабстві, крилатий. З підрізаними крилами, аби не втік. На повідку, під каблуком. Ти – не вільна людина. Не людина взагалі, а просто в»ясень досвідченого статевого органу. Unused? How could you want it if you have an experienced and checked human over you?

Мої думки цвяхами приб»ють тебе до певної точки на стіні, пофарбованій твоїми ж руками, подивлюсь на тебе з електронного джерела, а ти постараєшся позбутись образу, який не можеш чи не хочеш пригадати. Мої цвяхи впиватимутья у тебе на навчанні і особливо – у повітрі. Я прибиватиму тебе до неба і не даватиму опускатися вниз, аж поки ота сила, що для тебе всемогутня, не стягне тебе за штани на землю. Там я безсила. Цвяхи впадуть на землю і… ти таки наступиш на них. Бо я пошлю ще таких хвиль-думок-цвяхів, ти зачепишся і підеш у тому напрямку, куди захочу я. Думатиму – і тебе хвилею знесе туди, куди мені захочеться. Нехай і разом з білявим паразитом, але знесе. Так, я вірю у те, що свідомість може створювати матеріальні речі. А також у те, що вона ж може вспричиняти ті чи інші події. Вірю в передавання інформації, почуттів, емоцій, на відстані – на величезні. Без проводів, мереж, соціальних чи технічних, без посередників і додаткових пристроїі. Я просто думаю тут. Посилаю у твоєму напрямку хвилі своїх думок і знаю, що щось спливає у твоїй уяві, спогадах, що згадуєш дещо, що або хочеш забути, або до чого байдужий.

Я спробую цвяхами причепити на місце твої крила. Хоча б декілька хвилин триматимться, далі – не знаю, адже жива тканина не звикла до такого грубого ставлення. Та це – єдина теоретична можливість повернути тобі тебе ж самого, знову навчити тебе літати. Нехай і на непристойно короткий термін часу ти зможеш злетіти догори, де колись подумки, а часто – і фізично, жив, був собою. Можливо, ти зі своєї затишної клітки іноді дивишся туди, згадуючи, як було? А чи знаєш ти, що там і мої хвилі були поряд? Наскільки могли, тримали тебе вгорі. Тягли туди, куди треба було. А властивість цвяхів захищала від того, чого ти й так не боявся. «I have nothing to lose». Хвиль же не видно, та і якби втратив – то що? Мабуть, відчував, що скоро житимеш у золотій клітці.

Впевнена, що ціна буде величезною. Але я спробую повернути твої крила на місце хвилями гострих цвяхів, посилатиму їх безперервно, поки ти хоча б трохи не зрушиш з місця свою клітку. З нею, з господарем – може, таки злетиш? У мріях: коли-небудь зруйнуєш своє ув»язнення.

2:47

17.09.08

Присвячується Д., в"язневі не своїх думок.